Подорож Всесвітом

Миколаївська ЗОШ №24, 7-А Вчитель біології: Лук’яненко Ганна Владиславівна Учні : Юрик Яна(13років) Македонський Костя(13років) Одного разу маленький хлопчик летів зі своїми батьками Всесвітом на великій пересувній станції вже тривалий час. Там , де він жив роки спливали повільно, тому ріс і дорослішав Юпітер нешвидко. І невідомо, скільки родина знаходилась у польоті . Малому набридло бути з мамою та татом, він сів на свій літаючий апарат і вирішив трохи політати, обдивитись навкруги, пошукати пригод. Раптом хтось потребує його допомоги? Відлетівши на далеку відстань від станції , хлопчик засумував. Навкруги він побачив тільки зірки, сузір’я, якісь пролітаючи мимо планети, комети. Такий пейзаж за склом ілюмінатора він бачив кожного дня. Нічого цікавого та особливого. Аж ось раптом вдалині, серед пролітаючих уламків якогось супутника, він розгледів щось яскраве, різнокольорове. Що це? Юпітер вирішив підлетіти ближче і подивитись. Можливо, там є діти? Можна погратись! Хлопчик підлітав все ближче і ближче до поверхні незнайомої планети . І чим нижче він опускався , тим сумніше ставало його обличчя. Замість яскравих кольорів тут дитина побачила зовсім інше. Юпітер зрозумів , то був міраж: здалеку ця планета здавалась такою , якою вона була колись . А якщо підібратись ближче , до самої її поверхні , то нічого привабливого і гарного не побачиш. Хлопчика оточувала пустеля, вона мала сірий, чорний та в деяких місцях рудий кольори; трава висохла, де-не-де стояли брудні, невеличкі калюжі. Далі було видно будівлі, вони зруйновані ; біля них кучугури сміття: пластикові пляшки, поліетиленові пакети, жерстяні бляшанки. Живих істот ніде не було ні видно, ні чути. Хлопчик засумував ще більше, коли, проходячи повз зруйновані будівлі в скафандрі, побачив дитячий майданчик з гойдалками та іграшками. Хоча Юпітер і маленький, але він зрозумів, що на цій планеті було життя, були діти, була вода, трава, все було. Але щось таке трапилось, що все, зникло, загинуло. Їм потрібна допомога! А раптом хтось ще живий? Хлопчик побіг до свого літаючого апарату і з’єднався з батьками. Він просив їх, щоб вони негайно знайшли його за такими координатами, які він їм дасть. Батьки, дуже добре зрозуміли свого сина, адже, пересуваючись на своїй станції, вони допомогли вже не одній цивілізації. Хлопчик ходив по поверхні невідомої планети, очікуючи батьків . Раптом він почув чийсь тоненький голосок. Хто б це міг бути? Обертаючись навкруги, малий побачив біля себе крапельки дощу. - Ти хто? – запитав Хлопчик. - Я – Капітошка! Я- з дощу! - З дощу?А чому ти не блакитний, не прозорий! Ти ж помаранчевий! - Так я знаю! Вже тривалий час над Землею (саме так називається ця планета) ідуть дощі помаранчевого кольору! - Ти тут живеш один? А де твої друзі? Батьки? - Вони зараз на хмарці. Бачиш? Високо вгорі, - відповів Капітошка. - Скажи, а чому на цій планеті – Землі – немає ніяких живих істот, адже видно, що були? – поцікавився Юпітер. - Були … Все було на цій чудовій Землі і зелені буйні трави , і блакитні моря, річки, океани, і співучі пташки, і всілякі тварини, і чисте, дзвінке повітря , і веселка після теплого літнього дощу,.. все було. Словами цієї краси не передати але також на їй Землі була і людина . Саме вона довела цю планету до такого стану , якою ти бачиш її – забрудненим звалищем, нікому не потрібним . - Ні! Не говори так ! Вона не могла бути не потрібною! Можливо, ще десь є ці люди, вони зрозуміли свої помилки! Тепер їм потрібна допомога, зараз прилетять мої батьки, вони зможуть все привести до ладу, ще не все загублено. І дійсно , над головою у Юпітера з’явилося щось неймовірно велике,вона ставало все більше і більше. Батьки малого вийшли на зв'язок. Вони попросили дитину відлетіти від Землі на деяку відстань, а Капітошка зі страху втік до своєї рідні на хмаринку. Хлопчик здалеку побачив, як над поверхнею планети від станції з’явилися потужні,яскраві промені. Усе загуло, засвітилося, затріщало і раптом стихло. Було видно, як батьки Юпітера зійшли на Землю, знявши скафандри, це ж саме зробив і він. Вдарив грім, і пішов дощ. Крапельки були прозорі, чисті, серед них хлопчик упізнав і Капітошку. Він вже не був помаранчевим. Дощ ішов недовго, раптом хмари розійшлися, і з’явилося сонечко,спустило свої промінчики до землі, пригріло. Підростали прямо на очах трави, квіточки, природа почала оживати; невідомо звідки з’явилися метелики, заспівали пташки , перекинула коромисло різнобарвна веселка. Юпітер разом із Капітошкою бігали по калюжах і раділи красоті , що вони бачили навкруги. Не з’явилася тільки людина. Невідомо , чи залишився хтось із них на цій Землі, чи ні ? Якщо так , то невже знову вони зможуть довести Землю до такої катастрофи? Наступного разу, можливо, вже ніхто не прийде на допомогу. А якщо ні? Якщо ніхто не Залишився…?